Тема. Три життя Миколи Амосова - хiрурга-новатора, письменника-мислителя, бiокiбернетика-фiлософа. Слайд 2. Вступне слово вчителя. Славиться Україна своїми родючими землями, на яких колосяться жито й пшениця, медово пахне гречка, квітучими садами, озерами. Але найбільша гордість – це люди, працьовиті, талановиті, щедрі душею. Наш сьогоднішній урок присвячується надзвичайній людині, людині з великої літери, лікарю, ученому в галузі медицини. Білий халат – це душевний неспокій, сердечні тривоги, пориви високі. Білий халат – це щоденні турботи, символ професії, символ роботи, радість в усмішці малої дитини, сила здоров’я і щастя людини. Сьогодні ми зібралися з вами, щоб вшанувати пам'ять людини, символа епохи, гордості України, легенди кардіології, дюдини, якій 6 грудня світ медицини відзначав соту річницю від дня народження. Людина –легенда, хiрург-новатор, письменник-мислитель, бiокiбернетик-фiлософ. Микола Михайлович Амосов.
Сторінка 1. Хто він, Микола Амосов?
Людина-легенда. Слайд 3,4,5. Учень 1. Амосов -- видатний учений, знаменитий лікар, талановитий письменник, громадський діяч... Але найголовніше, Амосов -- це людина, яка врятувала життя тисячам людей. Його головною зброєю був скальпель. Операції на стравоході, легенях, і особливо на серці він робив при загрозі швидкої смерті пацієнтів, часто в умовах, коли ніхто інший їх зробити не міг. Амосов - незручний, різкий, категоричний. Амосов - остання надія для мільйонів. Він не завжди перемагав смерть, але завжди боровся до останнього. Із хворих - нiколи нiчого не брав i навiть у вестибулi висiло розпорядження: "Прошу не робити подарункiв персоналу, крiм квiтiв". Сл.3.
Учень 2. Цього року, 6 грудня, світ медицини відзначає (-ив) ювілейну - соту річницю від дня народження Миколи Михайловича Амосова. У списку оголошених ЮНЕСКО знаменних дат 2013 рік значиться як "рік Амосова". Видатний кардіохірург залишив по собі великий слід та десятки тисяч вилікуваних хворих. Його по праву можна назвати українським Гіппократом. Лікар-кардіохірург Микола Амосов за своє довге життя старанною працею по праву здобув звання «Людина століття». Сл.4.
Учень 3.Вчений-медик, завідуючий кафедрою в Київському медичному інституті, директор Інституту серцево-судинної хірургії, він врятував життя понад десяти тисяч людей. У період війни Миколі Михайловичу довелось бути польовим хірургом. У мирні часи він очолював відділ біокібернетики інституту кібернетики Академії наук України. Сл.5
Учень 4. Микола Амосов започаткував анестезіологію в Україні, першим з київськими інженерами сконструював апарат штучного кровообігу -- пристрій, що змушує циркулювати кров під час операції на серці. Його внесок в розвиток медицини є незаперечним.
Сторінка 2. «Віхи життя». Слайд 6-13.
Учень 1. Народився 6 грудня 1913 року в селі Ольхове, в сім'ї селян. Мама була медсестрою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Батько пішов на війну 1914, а коли повернувся, то незабаром покинув сім'ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці. Початкову школу закінчив у рідному селі. З 1926 року навчався в школі «другого ступеню» (Череповецька середня школа № 1) та лісомеханічному технікумі в Череповці.З 1932 р. працював в Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. 1934 — розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. Учень 2. 1935 — поступив в Архангельський медичний інститут, який закінчив з відзнакою 1939. Паралельно з медициною продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проект великого аероплана з паровою турбіною. У 1939 році з відзнакою закінчив Архангельский медичний інститут, а в 1940 році — Всесоюзний заочний індустріальний інститут. У період Великої Вітчизняної війни був на фронті провідним хірургом польового госпиталю. 1940 — отримав диплом інженера «із відзнакою». Учень 3. У 1941 році він був призваний до лав Червоної Армії і протягом всієї Великої Вітчизняної війни служив провідним хірургом у польових рухомих шпиталях За час війни М. М. Амосов зібрав матеріал для кандидатської дисертації на тему «Про пораненнях колінного суглоба». Учень 4. З 1947 по 1952 рік працював головним хірургом Брянського облздороввідділу, вів велику наукову роботу і в 1953 році захистив докторську дисертацію на тему «Резекції легень при туберкульозі». У 1952 році М. М. Амосова, як знаного фахівця з грудної хірургії, було запрошено у Київський інститут туберкульозу для керівництва спеціально створенною кліникою торакальної хірургії. Учень 1. З 1958 року починає співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. Учень 2 . У 1961 році роботи М. М. Амосова з легеневої хірургії були удостоєні Ленінської премії. Сл. 7. Учень 3 . 1962 — обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук УРСР. В тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. Сл. 8. Учень 4 . 1963 — Амосов уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана. Учень1 . З 1969 — академік Української Академії Наук. Учень 2 . Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1973 року за видатні заслуги в розвитку радянської медицини, плідну громадську діяльність та у зв’язку з 60-річчям Миколі Михайловичу Амосову присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна та золотої медалі «Серп і Молот». Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, двома орденами Червоної Зірки, орденами Вітчизняної війни 1-ї та 2-го ступенів та вісьмома медалями. ( Слайд 8) Учень 3 . Академік М. М. Амосов — творець школи кардіохірургів на Україні. Під його керівництвом захищено 35 докторських і 85 кандидатських дисертацій. Він автор близько 400 наукових праць, в тому числі 20 монографій, з питань захворювань серця і судин, гнойних захворювань і туберкульозу легенів, проблемам біологічної, медичної та психологічної кібернетики. Микола Михайлович широко відомий як письменник. У 1974 році М. М. Амосов був прийнятий до Спілки радянських письменників. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України присвоєно ім'я академіка Миколи Михайловича Амосова. ( Слайд 9,10) Учень 4 . Надалі основним напрямом роботи М. М. Амосова стала серцева хірургія. У 1955 році він вперше в Україні почав лікування вад серця хірургічним методом, у 1958 році одним з перших у Радянському Союзі упровадив у практику метод штучного кровообігу. У 1963 році Микола Михайлович першим у Радянському Союзі провів протезування клапана митри. М. М. Амосовим створено цілий ряд нових методів хірургічного лікування пороків серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу. ( Слайд 11).
Учень 1 . У клініці, створеній М. М. Амосовим, проведено близько 7000 резекцій легенів, понад 95000 операцій з приводу хвороби серця, зокрема близько 36000 з штучним кровообігом. Учень 2 . У 1983 році керована М. М. Амосовим клініка серцевої хірургії реорганізована у Київський научно-дослідний інститут серцево-судинної хірургії (з 2006 року Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова). (Слайд 12 ) Учень 3 . Нетрадиційність підходу, оригінальні погляди М. М. Амосова отримали широке визнання у нас в країні і за кордоном. За дослідження в галузі біокібернетики у 1978 р. і 1997 р. його удостоєно Державної премії України.М. М. Амосов — автор понад 400 наукових робіт, включаючи 19 монографій. Ряд монографій перевидані в США, Японії Німеччині, Болгарії. У створеному ним інституті підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з яких очолює великі наукові центри. Учень 4. Сім’я. (Слайд 13)
Дружина — Денисенко Лідія Василівна, закінчила Київський медичний інститут, працювала хірургом, фізіотерапевтом. Дочка — Катерина МиколаЇвна (р. 1956), доктор медичних наук, член-кореспондент Української медичної академії. Зять Володимир – гідні продовжувачі сімейних традицій. Внучка — Анна. Сторінка 3. Повертаючись в минуле … (із спогадів Амосова) Учень 1. Моє дитинство. Воно було незвичним для села: до школи з хлопцями не спiлкувався. Так i в школу пiшов, самотнiй. Таки - барчук! Читати теж не вмiв. Пам'ятаю тiльки, що багато малював, фантазував, бiльше про вiйну. Гуляти не любив: взимку ледве не силою виганяли "дихати повiтрям". Взагалi - рохля i рохля! Неправильно виховувала мама. Учень 2 . Зате школа стала подiєю. Одна вчителька учила два класи: перший i третiй. Мене посадили зi старшими, у першокласникiв мiсця не виявилося. Отут я швидко вивчив букви i став читати. Робiнзона Крузо прочитав за три мiсяцi. Але школа спочатку не подобалася: дуже багато шуму, хлопцi буйнi, усi - незнайомi. Не було контакту. Навiть на перервах я не виходив iз-за парти. Обвикнувся тiльки до рiздва. Учень 3 . У перше шкiльне лiто барство з мене злетiло: бiгав босонiж, днi проводив iз товаришами на рiчцi. Але все одно залишився незграбним: не навчився плавати, не бився, погано грав у мiстечка, у лапту, не вмiв їздити на велосипедi, танцювати, плавати. Завжди вiдчував свою неповноцiннiсть. Дивуюся, як це став хiрургом: ручна все-таки робота! Учень 4 . Учився добре, хоч умов для цього не було - пiдручникiв, паперу. Втiм, нашу вчительку, Серафiму Петрiвну, згадую з задоволенням. Учень 1 . У 1924 роцi органiзувався загiн пiонерiв. Це було дуже цiкаво Тодi ж у мене з'явився перший чин - заступник вожатого загону. Такий гарний був партiйний початок - i не одержав продовження! У пiонерiї склалися "полiтичнi переконання": усi багатi - поганi, бiднi - гарнi. Учень 2 . Загалом, нiчого видатного в моєму сiльському дитинствi не було. Рiка, лiс, луг, iгри. Лiдером по частинi забав не був. Шанували, що добре учився. А влiтку - робота: сiножать, жнива, молотьба. У нас було тодi скромне, але господарство: корова Лушка, собака Арфик, кiшка, курки. З 12 рокiв я був головний робiтник. Учень 3 . Чомусь не пам'ятаю, щоб готував вдома уроки. Напевно, не задавали. Читав багато книг - бiблiотека була гарна. Особливо запам'яталася товста "Iсторiя Великої французької революцiї" Карлейля. Учень 4 . У 1926 роцi скiнчилося моє щасливе дитинство i почалося досить смутне життя.Потрiбно було учитися далi. Для цього треба їхати в чуже мiсто - Череповець, поступати в школу другого рiвня. Учень 1. Ми приїхали на пароплавi, мама вiдвела до школи - складати iспит. Щось писали, вирiшували задачi, був упевнений i не хвилювався. Повернулися в Ольхово i чекали звiстки про прийом. Пам'ятаю, думалося: "Хоча б не прийняли". Але зараз-же: "Треба"! I так на все життя: "Треба!" "Треба!" Учень 2. Гiрко плакав, коли один прийшов iз пристанi у свою кiмнатку, в Олександри Миколаївни. До 15 рокiв мене охоплювала страшна туга пiсля повернення з дому. На самотi, iз скупими сльозами. Майже весь перiод життя в Череповцi пройшов тужливо. Не було щастя. Стало трохи легче лише в останнi роки, коли з'явилися новi iнтереси. Мама оселила мене до своєї кращої подруги Олександри Миколаївнi Доброхотової. Вона вчителювала, жила одна, мала маленький будиночок. Вчителi жили жалюгiдно, гiрше чим ми - у нас удома садиба. Електрика була дорого, освiтлювалися лампою. Їжу готували в печi. Учень 3. В мої обов'язки входило носити воду вiд колонки, колоти дрова, чистити тротуар. Батько давав менi 15 рублiв на мiсяць, П'ять рублiв сплачував за квартиру i на 10 повинний був харчуватися. Учень 4. Всi закупiвлi робив сам. Завжди вистачало грошей: педант iз дитинства. Не так уже погано харчувався на 10 рублiв. Суп iз м'ясом (1 кг на мiсяць!); на друге гречана каша з коров'ячим жиром - його в плошцi розтоплювали в печi, вiн вiдразу застигав. Ранком i ввечерi - чай iз хлiбом без олiї, цукор у прикуску. Вiтамiнiв мало, тому по веснi завжди хворiли очi. Але iнших хвороб не пам'ятаю. За всi роки свого навчання не пам'ятаю, щоб пропустив уроки. Учень 1. Два рази на мiсяць ходив у кiно - 20 копiйок, у перших рядах. Зрiдка купував на лотку iриску - 1 копiйка. Шоколадних цукерок не пробував жодного разу. Вдягався бiдно: мама обшивала себе i мене. Були двi ситцевi сорочки, однаковi, сiренькi. Ще була сукняна курточка перешита з мотлоху. Матрацну наволоку восени набивали соломою на весь рiк. До весни вона перетворювалася в потрох i спав уже на дошках. Простирадло - було, пiдковдри - не було. Ковдра ватяна, клаптева. Учень 2. У лазню ходив раз на два тижнi. Прати бiлизну возив додому. Пiдводився в сiм, лягав у десять. Жодного разу не порушив режиму. Учень 3. Невесело жив. Але - не нудьгував . Тiльки сильно тужив за мамою i по дому. Через два-три тижнi обов'язково бував в Ольхово. Восени i навеснi - на пароплавi, зимою ходив пiшки. Багато разiв я вимiряв цi 25 км. Учень 4. Учитися подобалося: усе легко давалося, був першим, навiть старостою класу - журнал вiдвiдування довiряли. Але: "не висувався". Дивнi були порядки: оцiнки - "уд" i "неуд". Рiвнiсть? Дурiсть? Уроки не готував. Завдань мало, усе встигав робити в класi. Навiть творiв удома не писали. Учень 1. Було i слабке мiсце: фiзкультура. Незграбний, соромився, хоча сила була. Тому - хитрив, навiть збiгав з урокiв. Спiвати теж не мiг: нi слуху, нi голосу. Музику не слухав, електрики i радiо в Олександри Миколаївни не було. Улюблений предмет - лiтература. Усе читав, усе знав. Поза школою з хлопцями не спiлкувався. Порядок такий: прийшов iз школи, пообiдав, помив посуд i - читати. Це i була, як говорять: "одна, але полум'яна пристрасть". Учень 2. Книги. Записаний був у трьох бiблiотеках, дитячiй, дорослiй мiський i шкiльнiй. Ще читав усю нову лiтературу, що приходила в мiську бiблiотеку. Вся моя "освiченiсть" виросла з белетристики, наукових книг читав мало. Хiба що iсторiю. Вiв щоденник. Непорядне про себе теж писав, але по-нiмецькому. Учень 3. Про любов. Звiсно - закохувався, i дуже рано. Пiд будинком ходив. Бузок у вiкна кидав. Але листiв не писав, i слiв не вимовив. Учень 4. Самий щасливий час - канiкули. Вiд сiльських приятелiв вiдiйшов вiдразу, як потрапив у Череповець. Спiлкувався iз сестрами, вони жили поруч. Поки господарювали - була робота: сiножать, картопля, город. Гриби, ягоди збирав у лiсi. Усе разом - не дуже багато часу займало. А в зимовi канiкули навiть цiєї роботи не було. У 1928 роцi органiзувалися колгоспи i господарство лiквiдували - залишився тiльки город. Весь вiльний час лежав на канапi i читав книги. Мама називала: "книжковий хробак" i грозилася продати канапу. Учень 1. Десь у Горького написано: "Прийдуть страстi-мордастi, принесуть iз собою напастi". Так, приходили i до мене. Але якось усе життя вдавалося утримувати їх "у межах", не заносило. За винятком короткого перiоду в отроцтвi. Усе було в 14 рокiв. Спочатку - факти. Пам'ятаю до дрiбниць. Я крав книги. Добрий десяток. Усе пам'ятаю: п'ять томiв творiв Маяковського. Англо-росiйський словник. Курс фармакологiї. "Медична термiнологiя" - збирався стати медиком-теоретиком. Учень 2. Була велика книгарня з вiдкритими прилавками. Я приходив iз папкою, розглядав книги, перегортав i непомiтно ховав книжку мiж своїх паперiв. Завiдуючого пам'ятаю: iнтелiгентна особа з борiдкою, середнiх рокiв. I от, останнiй раз: тiльки я сховав Маяковського, завiдуючий пiдходить, бере в мене папку, виймає книжку, кладе на мiсце i говорить, майже ласкаво: - Не треба це робити, молода людина... I - усе. Я утiк, роздавлений соромом i страхом. Менi i зараз моторошно, через 70 рокiв: що могло бути! Бог спас? Учень 3. Я ніколи в житті не вимовляв клятву, але почував без слiв: - Нiколи більше не допущу. Чого - "не допущу?" Ганьби перед людьми? Грiху перед Богом? Нi те, нi iнше. Я вважав себе головним суддею своїх учинкiв. Вище людей. I не вiрив у Бога. "Не допущу слабкостi". Що це було? Пробудження совiстi? Ще - немає. Була - "Гординя". Учень 4. Тiльки багато пiзнiше сформувався iнший внутрiшнiй закон - повага до почуттiв iнших людей: не заподiювати їм шкоди. Права не маю! Сам - слабкий i грiшний. Виконується пісня Ю. Воронюка «Вибір є у кожній долі»
Сторінка 4. За заповідями Амосова (Слайд 15)
9 рекомендацій щодо здорового способу життя (Слайд 16) 1. У більшості хвороб винна не природа, не суспільство, а тільки сама людина.
2. Не покладайте надій на медицину. Вона чудово лікує багато хвороб, але не здатна зробити людину здоровою. Поки що вона навіть не може навчити людину, як стати здоровою. І навіть більше: бійтеся попасти в полон до лікарів! Іноді вони схильні перебільшувати людські слабості й могутність своєї науки, створюючи в людей уявні хвороби й видаючи векселя, які не в змозі оплатити.
3. Щоб стати здоровим, потрібно докласти власні зусилля, постійні й значні. Їх нічим замінити. Людина, на щастя, така довершена, що майже завжди їй можна повернути здоров’я. Тільки необхідні для цього зусилля, на жаль, зростають в міру старіння й поглиблення хвороб.
4. Величина будь-яких зусиль визначається стимулами, стимули – значенням мети, часом і можливістю її досягти. Дуже шкода, але ще й характером! На жаль, здоров’я, як важлива мета, постає перед людиною, коли смерть стає близькою реальністю. Однак слабовольну людину навіть смерть не може надовго налякати.
5. Для здоров’я однаково потрібні чотири умови: фізичне навантаження, обмеження в харчуванні, загартування, час і уміння відпочивати. І ще п’яте – щасливе життя! На жаль, без перших чотирьох умов воно не забезпечить здоров’я. Але якщо немає щастя в житті, то де знайти стимули для зусиль, щоб напружуватися й голодати? Що вдієш!
6. Природа милосердна: вистачить 20-30 хвилин фізкультури щодня, але такої, щоб виснажитися, спітніти і щоб пульс удвічі зріс. Якщо цей час подвоїти, то взагалі буде чудово.
7. Треба обмежити себе в харчуванні. Підтримуйте вагу як мінімум — ріст (в см) мінус 100.
8. Уміти розслабитись – наука, але до неї потрібен ще й характер. Коли б він був!
9. Про щасливе життя. Кажуть, що здоров’я – щастя вже саме по собі. Це неправильно: до здоров’я дуже легко звикнути й вже не помічати його. Однак воно допомагає здобути щастя в сім’ї і на роботі. Допомагає, але не визначає. Правда, хвороба – то вже точно нещастя.
Думки на папір (Слайд 17)
«Только тот получает стойкое счастье, кто нашел себя в работе.»
Правила Життя Миколи Амосова (Слайд 18)
1. «Ніколи нічого не просіть! Самі прийдуть і самі все дадуть!»
2. «У житті є два міцних якоря — робота і діти. Усі інші негаразди можна перенести.»
3. «Я зрозумів для себе, як влаштований світ, за якими законами живе суспільство. І висловлююсь стримано і реалістично: шкода, що немає ні часу, ні можливості, ні штату співробітників донести це до людей.»
4. «Слава Богу, що людина живе так, як ніби вона житиме вічно.»
Сторінка 5. Вдячність і шана Людині (Слайд 19)
Учень 1. Микола Амосов — це рідкісний нині феномен ученого і громадського діяча, чиї судження ставали інтелектуальним надбанням не тільки його часу, а й духовним даром, виразно націленим у прийдешні роки. Амосовські твори, доповіді на наукових і громадських форумах, участь у дискусіях, публічні лек ції завжди привертали до себе особливу увагу практично всіх наших співвітчизників. (Слайд 20). Учень 2. І не тільки за життя, а й тепер, коли його немає з нами, коли для багатьох, хто тільки входить у світ пізнання духовних цінностей, його літературна спадщина виявляється вражаючим відкриттям і одкровенням. Учень 3. «Пишу для самовираження. Пишу тому, що мені 87 років і боюся відірватися від пам'яті, аби не втратити себе перед кінцем . Поскаржуся: кепсько залишитися без діла, навіть у старості. Ніби є ще сили, але вже знаєш: кінець близький, майбутнього нема. Значної справи не зробиш. Залишаються роздуми і минуле». Учитель. Один з товаришів Миколи Михайловича згадував : «Сумні роздуми навідували Амосова у другій половині життя. Важко було йому змиритися з усвідомленням, що мить, яка називається життям, врешті-решт наближається до кінця. Тим більше варто прагнути ще багато чого встигнути зробити, незавершене — завершити. Був впевнений в тому, що ближче "до кінця" — порятунок у роботі. Згадував віршовані рядки чудового поета Юрія Левітанського: Когда земля уже качнулась, уже разверзлась подо мной и я почуял холод бездны, тот безнадежно ледяной, я, как заклятье и молитву, твердил сто раз в теченье дня: — Спаси меня, моя работа, Спаси меня, спаси меня!
Показ слайду 21. Учитель. Помер Микола Михайлович на 90-му році життя, 12 грудня 2002року. Помер від інфаркту і похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а). Учитель. Пам’ять Слайд 22 У 2003 році на честь Амосова була перейменована одна з вулиць Києва у Солом'янському районі, на якій розташований Національний інститут серцево-судинної хірургії ім.М. М. Амосова АМН України. Національною Академією наук України була заснована Премія НАН України імені М. М. Амосова, яка вручається Відділенням біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України за видатні наукові роботи в галузі кардіо- та судинної хірургії і трансплантології; в Києві на вулиці Богдана Хмельницького, 42, де в 1971–2002 роках жив і працював вчений, встановлено меморіальну дошку Микола Михайлович Амосов не тільки врятував багато тисяч життів, але й усім своїм життям показав зразок найвищого гуманізму.
Учитель. Один із його пацієнтів присвятив вірш М. Амосову, який пропоную вашій увазі. (Учениця дикламує вірш) Ще місто спить, і ранняя година
Вчитель. До вашої уваги фрагмент фільму «Спогад про Амосова» (спогад одного з пацієнтів). Показ фільму (Слайд 24). Вічна пам'ять (Слайд 25).
| |
|
| |
| Переглядів: 804 | | |
| Всього коментарів: 0 | |